У мене нерозділених було два кохання. А третє - якесь напів нерозділене))) Недорозділене я би сказала
Пам'ятаю, як в дитинстві я мріяла. шоб мій коханий мешкав двері в двері зі мною)) А ще краще - в будинку навпроти))) Тоді я би вікна не зашторювала вечором і ходила би в ночнушці по хаті
А якшо серйозно - це гамувате відчуття. Ще якшо раніше нічого страшного в нерозділеному коханні я не бачила, то зараз вважаю тих. хто ним страждає - справжніми мучениками.
Уявіть - раніше було так - любиш собі людину, ідеалізуєш її тихенько собі в куточку, та й не знаєш, як вона живе і чим. Ото тіко шо побачив в школі чи де там ту людину бачиш, то й маєш собі. А тепер з розвитком соцмереж нереально не знати всього особистого життя тої половинки. І дивишся на ті його фотки з іншою, мучишся, а бачиш в статусі шо розійшлися - злорадствуєш... Бачу по багатьох знайомих підлітках, що соцмережі їм у стосунках заважають конкретно.
Не те тепер нерозділене кохання. Не на стільки романтичне. Більш приземлене, спохаблене. Хоча кожна медаль, звичайно, має свої сторони
