Ми в старшої лінійку пропустили і зразу прийшли на урок. Не знаю, що було.
А в меньшої чоловік пішов на лінійку, яку обіцяли скорочену на 30 хвилин, що затяглись на годину. Бо 15 хвилин галамагав священик. Для чого не розумію, як всі ті хто хотів вже сходив на молебн з класом. І ще зробили перший урок потім молебен для бажаючих потім лінійку, а потім знов привітання-урок від вчительки.

Сиджу, читаю , розмірковую... ми дивимось на свято першого дзвоника з висоти пережитих нами колись, мені вони були ой які нудні, довгі, вимотуючі... напевно тому в мене стійка неприязнь до такого роду збіговиськ. Але от моє мале стояло першу половину дзвоника з розкритим ротом і уважно дивилось, на промовах директора і священника змився на задні ряди поговорити про своє. Далі був перший урок, то навіть більше було: а чи скучили ви один зав одним, а ну стали обнялись, посміялись... допобачення.
В цілому не напряжно і йому навіть сподобалось, нила найбільше я потім поїхали купили конструктор с серії технік, прогулялись в парку, зайшли до бабусь, вечері приїхала хресна з двоюрідною сестричкою, малі грали в боулінг, малювали, робили з конструктора архітектурні шедеври.

кcuxa, Marichka правду каже. Тут ще така особливість, що дітей щороку перегруповують по різних класах, відповідно кожного року нова вчителька, новий номер класу, нові однокласники. Тому це завжди дуже хвилююче дізнаватися куди потрапив.
Раніше завжди вивішували списки класів на дверях школи, а тепер тільки "система", навіть списку класу нема, просто було написано "класна кімната 46" вчителька така-то. Конфіденційність, всі діла) Зате в тій системі легкодоступні адреси та імена всіх батьків у школі. Мені такої "конфіденційності" та "шифрування" не зрозуміти.

В Америці

Гра з вогнем. То у Вас яка школа.

У нас без пафосу це все відбувається. Але і не без конфузів.
Цього року вже остаточно перевели всю документацію на якусь електронну систему. Та система Не передати, наприклад наш логін такого типу: два рази перша літера імені, потім 2 пробіли, жабка, два пробіли, прізвище. І пароль такого ж типу. Змінити нема як) Там вся система якась така страннувата. Ми того досі за школу не заплатили) А вони і не нагадують, чомусь. І за екскурсії не присилали плату досі.
Так от, сказали, що все інфо тепер тільки в системі дивитися. Списки класів в тому числі. Дивимося, клас не написано, зате написано кімната 46. Поки ту кімнату знайшли, бо нумерація не по порядку, то ще й виявилося, що 46 навпроти слова кімната, це не кімната, а номер класу 4F, бо F - шоста буква алфавіту, а кімната взагалі виявилася 23 чи щось таке.
Провели півранку шукаючи клас, "тішить" не ми одні)))

У Вероніки (економічна школа) була лінійка десь на 30-40 хв, без чиновників, довгих промов директора. Кілька номерів дитячих, священник з молитвою і все. В нас нема перекладених пісеньок, всі українські і танці теж типу українських.
А в Діани, в гімназії ім. Франка, то були Барна і поплічники. Довго там хвалилися, але я там не була, був чоловік з малою, то жалівся, що совок процвітає.
Теж не дуже те діло люблю.

Для мене дзвоники, лінійки і взагалі поняття школи живе давно в підсвідомості по сусідству з поняттям стресу, навть десь в такому порядку стрес-дзвоник-стрес і т.д. Мала від першого дзвінка в захваті, нічого мегаособливого не було, зібрались на 12..00, промови не більше 5 хв, співали, грали і танцювали діти, першачки розказували віршики, отримали подарунки від випускників, дрес-код для всіх вишиванки (в будні форма) - для вчителів включно, для батків по можливості. На завершення короткий оргмомент для батьків першачків - з чим і коли приходити на уроки, далі фоткання і святкування родинами.
Ретроспективно дзвінки мого школярства - дзвоник на 9:30, десь годину-півтори, промови всіх по черзі - директора, завучів, батьків, потім відкритий урок, який тривав мінімум годину - для початкових класів тема була важливість-цікавість мандрівкою країни знань, середніх - україна і світ, ну а старшим то вже відверто мораль керівничка читала на свій розсуд.
А далі було найцікавіше ))) - роздавання підручників на весь рік (я по старій звичці хотіла і малій рюкзак на плечі теж на дзвоник забамберити, поки добрі люди не пояснили, шо він точно не пригодиться) словом додому приходили з повними головами і повними торбами, і з нульовим бажанням йти наступного дня в школу. ))) але то було 20-30 років тому і в іншій школі))

Marichka та школа, що про неї стаття - там фіксіки, один з них так і представляється - нулік. Ну а що, може зразу перейменуємо нуль на нулік.
Natalinda та мене взагалі вражають танцювальні номери деякі в школах :) вчителі англійської здається теж не розуміють а чиновнички в кількох школах таки були, де позували меценатами за рахунок міського бюджету.
мені особисто лінійки не подобаються, ніколи не подобалися. Мені сумно дивитися на дітей в однаковому одязі, таких всіх чистеньких-акуратних, з білими бантами і тд. Лінійка, де діти глядачі, нехай там і аніматори виступають, це нудно. Отак з 1 класу привчають дітей до пафосних промов і підлабузництва, віршиків про те, як вони люблять школу, хоч там ще не були. Більшість віршів і пісень - невдалі перекладі чи якісь спроби вчительок писати вірші...
ой, все, далі не буду :) минулого року я на 3 перших дзвониках і 3 останніх відбула, досі відійти не можу
Неля, можна не йти на дзвоник. Мені казали, що в нас майже пів класу цього року не прийшло

У нас теж цього року було коротше, як минулого. І аніматор песик. Першачки в бантиках і метеликах одного кольору: сині, жовті і рожеві.