в мене шаленне літо 2003 - перше кохання, божевільні подорожі, зоряні ночі.....ех....
і літо 2005 - таке саме божевільне, а ще сповнене прекрасних днів і ночей які провела подорожуючи по Європі.

а я вже літо хочу. дивлюсь на ту каку-беку за вікном і нємагудаждацца
а класні літа в мене почалися з 2 курсу - перші фести, мандри, автостопи, проблеми....
Шешори, Дубно, Гуляйполе, Славське, Крим.... і сонце, сонце
сімейні мандрівки мені тож подобаються, але бракує одного відчуття - безтурботності. колись маючи 10 грн, рюкзак з спальником і будучи від дому за 500-700 км. нормально себе почувала, жодних переживань. а тепер... навіть якщо бебіків зі мною не буде, то все одно буду чимось паритись

літо 2010. це перше літо з коханим. кожні вихідні ми десь відпочивали, Касперівці, Скоморохи, Карпати, Крим, Карпати, а якщо в Тернополі, то шашлики на озері ) було супер. хоча наступні "літа" були також супер хоч і в Тернополі постійно...

В мене незабутнє літо - 2008 року - наша доленосна Проща і освідчення мого чоловіка в Зарваниці :roses: )))
2009 рік - наше щасливе одруження і медовий місяць на морі:))))))))) :tipok:
2010 рік - коли ми сходили з розуму від щастя носяче нашечудо в пузі

Я вже забула, що таке літо

Літо кажись 1996 - вперше відвідала Одесу. Вперше в житті спробувала круасани (тоді як в нас їх змогла купувати аж десь в 2000 році). Вперше розмовляла по мобільному телефону. Вперше доторкнулася до розкішного життя

Літо 2000 (чи 2001) - поступала у вищі учбові заклади в Києві та Франківську. Тому ніколи не забуду, бо поступання, то така річ, яка запам'ятовується назавжди. Особливо, якшо воно було з веселими пригодами

Літо 2009 - вперше відчула, що таке справжні друзі. Вперше відчула, шо таке кайф материнства. Аперше відчула, шо люблю укр. (і не лише) культуру.

Літо 2011 - ніколи не забудеться, оскільки жодної суботи-неділі я не провела в місті, а всьо в подорожах, зазвичай по фестивалях.

У мене кожне літо якесь чомусь незабутнє. Бо насичене. В дитинстві були незабутні, бо канікули а мене рідко залишали в місті. Згодом незабутні, бо змогла подорожувати... Спочатку з пластунами, а потім з друзями, колегами, сім*єю.
Важко виділити най най. буду якось по мірі згадування дописувати. Наразі ловіть:
Було літо, яке мені запам'яталося тим, що я стикнулася з поняттям Західна і Східна Україна. В Дніпропетровській області в мене жили родичі. Ми поїхали до них і відпочивали на базі на Дніпрі. Мені було незвично говорити по українськи в компанії однолітків, бо боялася шо вони не розумітимуть, тому я весь час мовчала (уявляєте, як то було важко :hhh: ). І от коли ввечері хлопці йшли в гості до дівчат (до нас тобто), то мимоволі почули мою розмову із сестрою. Я говорила українською. Які ж вони були вражені і як засипали компліманами, що "Ти очєнь красіво говоріш по западноукраїнські"... З того часу (хоч тоді мені було певно років 13-14) я на стільки здобула впевненість в тому, що западноукраінская мова чарівна, шо не встидаюся говорити нею ніколи.

2006r,-nespodivana podorog na toj 4as we z majbytnim 4olovikom v Tynis-zburalasj dyge wvudko-tomy wo vin skazav meni denj do pojizdky
2007r.-pisljavesiljna romantu4na podorog v Tyrcijy-5 zirkovuj gotelj-syper nezabytnjo :thumbsup:

Літо 2007 року - 16 днів у сонячній Іспанії з коханим чоловіком (медовий місяць, майже рік після весілля) :)

літо 2001 року - коли чоловік освідчився мені в коханні, стоячи на колінах посеред чужого міста.
літо 2010 року - перший сімейний виїзд до моря, і мій перший виїзд за кордон (ну і донечкин теж :zybu: ), сподіваюся їх буде дуже і дуже багато, і кожен буде кращим за попередній.
P.S. Думаю у багатьох є таке літо, яке хотілося б забути. От у мене літо 2010 року саме таке, як не парадоксально. І найкраще і найгірше одночасно. Однозначно я його не забуду.