Iruska_2189 » 13 березня 2013, 00:43
ой, дівчатка, читаю ваші повідомлення і думаю, що не одна я така
. хоч маєму синочкові скоро 2 роки, але як згадую перші місяці після родів, то
.в мене скалалася така ситуація, що всю вагітність я була з чоловіком не разом, він працював в Києві, а я жила і працювала в Бережанах. він якраз перевівся в Тернопіль на роботу в середині травня, а в кінці травня я нородила, 2 тижнв побула дома і переїхала до нього в Тернопіль. жили ми спочатку місяць в гуротожитку,а потім знайшли квартиру і перебралися туди, факт в тому, що спочатку в нас там був в кімнаті тільки один диван...і більше нічого
. поступово ми почали робити ремонт, купляти меблі...а в мого чоовіка така робота, що його інколи сутками нема дома, і ще він почав був трошки випивати...коротше, наваилося все на раз
і мене почало трошки ...
. я весь час плакала...мене все нервувало, особливо чоловік і його ставлення до дитини...мене переслідувала думка, що чоловік не любить дитини, не приділяє йому достатньої уваги...в нас були такі серйозні сварки, що чуть до розводу не дійшло
(це тепер я розумію, що моє прискіпливе ставлення до нього було через депресняк післяпополовий, а тоді мені так було погано...що просто слів нема; я взагалі дивуюся, як він мене ті 2-3 місяці витримав
)але дякувати Богу за його підтримку і за желізне терпіння мого чоловіка - з часом все пройшло, і тепер спостерігаю за ставленням чоловіка до малого і навіть деколи починаю ревнувати (по доброму)
ой, дівчатка, читаю ваші повідомлення і думаю, що не одна я така :cray: . хоч маєму синочкові скоро 2 роки, але як згадую перші місяці після родів, то :dash: :dash: .в мене скалалася така ситуація, що всю вагітність я була з чоловіком не разом, він працював в Києві, а я жила і працювала в Бережанах. він якраз перевівся в Тернопіль на роботу в середині травня, а в кінці травня я нородила, 2 тижнв побула дома і переїхала до нього в Тернопіль. жили ми спочатку місяць в гуротожитку,а потім знайшли квартиру і перебралися туди, факт в тому, що спочатку в нас там був в кімнаті тільки один диван...і більше нічого :scare: . поступово ми почали робити ремонт, купляти меблі...а в мого чоовіка така робота, що його інколи сутками нема дома, і ще він почав був трошки випивати...коротше, наваилося все на раз :dash: і мене почало трошки ... :cry: :cry: :cry: . я весь час плакала...мене все нервувало, особливо чоловік і його ставлення до дитини...мене переслідувала думка, що чоловік не любить дитини, не приділяє йому достатньої уваги...в нас були такі серйозні сварки, що чуть до розводу не дійшло :cray: (це тепер я розумію, що моє прискіпливе ставлення до нього було через депресняк післяпополовий, а тоді мені так було погано...що просто слів нема; я взагалі дивуюся, як він мене ті 2-3 місяці витримав :=): )але дякувати Богу за його підтримку і за желізне терпіння мого чоловіка - з часом все пройшло, і тепер спостерігаю за ставленням чоловіка до малого і навіть деколи починаю ревнувати (по доброму) :clapping: :clapping: :clapping:
