Оксанка » 18 липня 2011, 17:43
Ото вам пощастило, дівчаточка!!! ;-) А я про депресію нічого незнала наперед, читала багато про вагітність, про новонароджених, а на ту депресію не натрапляла. І таки не обминуло, вона в мене була!
Хоча зрозуміла я, що то була депресія, вже після того, як вона пройшла. Сама собі дивувалася, ну все добре ж, я ПОВИННА бути щасливою, а тут невідомо що на душі твориться,чому?
Для мене це було невідомо. Звідки вона взялася, не знаю. Ну, вагітність була планованою, це так, але пологи пройшли нормально, післяпологовий стан також нічого так, а от депресія була. Як то важко було
і причин вроді небуло. В сім"ї все гаразд, малятко здорове, я щаслива мама, а на душі так млосно, так сумно, таке щось робиться. Здавалося б, що від радості скакати повинна, а тут сум, плач...Страшне... Але то все пройшло, десь через 1,5 місяця. І все стало на свої місця!
Тоді я справді стала ну ДУЖЕ щасливою матусею!
Я оце так пишу, і згадую, що подібне зімною було, коли заміж виходила, причин для радості було достатньо, а я на другий день після весілля плачу, нічого не хочу, нічого не тішить, навіть думки "для чого це все" стали до мене закрадатися, але все також швидко пройшло, і я стала ДУЖЕ щасливою дружиною свого чоловіка!
Ось так, мабуть це від особистості залежить, від характеру, темпераменту...
Ото вам пощастило, дівчаточка!!! ;-) А я про депресію нічого незнала наперед, читала багато про вагітність, про новонароджених, а на ту депресію не натрапляла. І таки не обминуло, вона в мене була! :crazy: Хоча зрозуміла я, що то була депресія, вже після того, як вона пройшла. Сама собі дивувалася, ну все добре ж, я ПОВИННА бути щасливою, а тут невідомо що на душі твориться,чому? :scare: Для мене це було невідомо. Звідки вона взялася, не знаю. Ну, вагітність була планованою, це так, але пологи пройшли нормально, післяпологовий стан також нічого так, а от депресія була. Як то важко було :crazy: і причин вроді небуло. В сім"ї все гаразд, малятко здорове, я щаслива мама, а на душі так млосно, так сумно, таке щось робиться. Здавалося б, що від радості скакати повинна, а тут сум, плач...Страшне... Але то все пройшло, десь через 1,5 місяця. І все стало на свої місця! :dance: Тоді я справді стала ну ДУЖЕ щасливою матусею!
Я оце так пишу, і згадую, що подібне зімною було, коли заміж виходила, причин для радості було достатньо, а я на другий день після весілля плачу, нічого не хочу, нічого не тішить, навіть думки "для чого це все" стали до мене закрадатися, але все також швидко пройшло, і я стала ДУЖЕ щасливою дружиною свого чоловіка!
Ось так, мабуть це від особистості залежить, від характеру, темпераменту...