Псіхея » 13 лютого 2011, 01:27
Ну і ще одна стаття, яку можете підсунути почитати і вашим чоловікам ;-)
- ВИХОВУЄМО ДИТИНУ РАЗОМ | +
- Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємося в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою - дівчинку? Яку роль виконують батько та мати, виховуючи дитину? Для чого дитині батько, а для чого мати? Як ми повинні поводитися, щоб виховати гарну людину?
Кожна людина у своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми - пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося собою (жінкою чи чоловіком).
Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, по-різному виконуємо свої ролі? По-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях.
Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі й чоло¬вічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують жінок? Чи нормаль¬но це?
Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є; мати те, що вони хочуть; мріяти і здійснювати свої мрії.
Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дити¬на? Хлопчика чи дівчинку? За даними одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому?
В одній молодій сім’ї всі дев'ять місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки «він». Мріяв, як він буде виховувати сина. Але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: «Я не знаю, що тепер робити. Із сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію».
Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Тоді чому майже всі чекають на хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку, а з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільної мови.
Давайте спробуємо в цьому розібратися. Візьмемо за приклад ідеальну ситуацію. У сім'ї є й мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов'язки бере на себе мати, а які - батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічною роль батька?
Мати доглядає дитину, проводить із нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами - «любляча турботлива мама». Це все може робити й батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати дитину. І вони це роблять із задоволенням.
Яка ж тоді суто чоловіча роль? Може, це роль «захисника»? В наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І здається, що ми, жінки, й самі впораємося.
Виявляється, що - ні. Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати жодної з ролей. У нас немає часу й сил любити, тому що ми ще й захищаємо.
Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди - як упевненість, сила, опора, підтримка.
…………………………………………………………
Що ми дозволяємо дівчинці, а що ми дозволяємо хлопцеві?
Згадайте, як ви реагуєте, коли хлопчик починає плакату. Найчастіше ми кажемо: «Припини! Ти ж хлопчик. Хлопчики не плачуть!» А що ми кажемо, коли дівчинка починає кричати чи битися. Згадуєте? «Ти ж дівчинка! Хіба так можна?» І куди, на ваш погляд, дитині подіти свій гнів чи сльози? Адже вони є. Вони вже виникли.
Змалечку ми привчаємо хлопчика не виявляти свої слабкості. Кажемо: «Ти повинен бути сильним!» І це нормально. Чоловік пови¬нен бути сильним. Але потім ми скаржимося на бездушність наших синів. Можна сказати: «Я знаю, що ти сильний. Я вірю, що ти обов'язково вирішиш цю проблему. І я співчуваю тобі. Я знаю, що тобі зараз дуже важко. Чим я можу тобі допомогти?» Це дуже важливо робити.
Тоді хлопчик буде рости водночас і сильним, і чутливим. Він буде впевнений у собі та у своїх силах, з одно¬го боку. А з іншого, він буде знати, що може звернутися по допомогу, якщо йому буде важко.
Коли ми кажемо дівчинці: «Не гнівайся. Не бийся», - тим самим ми привчаємо її мовчати, коли її ображають, приховувати свої почуття, терпіти. Звичайно, не прийнято привчати дівчинку захищатися кулаками. Але, все ж таки, дуже важливо навчити її захищатися Дівчинка має право відчувати злість.
Давайте визнаємо, що дівчинка має право відчувати злість, навіть виражати її так само, як і хлопець. І навіть коли не вистачає слів, вона має право застосувати силу для захисту себе.
Ми не маємо на меті переконати вас у тому, що по¬трібно вчити дівчинку битися. Важливо вчити її й інших засобів захисту. Можна сказати їй: «Я бачу, що ти сердишся, і це нормально. Не треба битися одразу. Є інші способи захищати себе. Ти можеш сказати кривднику: «Мені не подобається, що ти мене ображаєш. Якщо ти будеш робити це надалі, я буду захищатися». Можна сказати також, що ви готові допомогти їй придумати разом, як потрібно було вчи¬нити в цьому чи подібному випадку. Так ви покажете дівчинці, що захищати себе - це добре. Тільки важливо вибрати придатну для цього форму.
А взагалі, чи замислювалися ви колись, яку людину ви хочете виховати? І що ви для цього робите?
Буває так, що мама й тато хочуть бачити свого хлопця сміливим та рішучим. А при цьому кожного дня мама все робить за сина, не дає жодного кроку ступити самому, каже: «Краще я сама все зроблю. В мене вийде швидше». Батько називає хлопця вайлуватим, нерішучим. Який результат? Дитина стає ще більш нерішучою та не¬впевненою у собі.
Батько запитує сина: «Чи багато це часу – 10 хвилин?» Син відповідає: «Небагато». Батько: «Чи можеш ти 10 хвилин кожного дня прибира¬ти свою кімнату?» Син на¬чебто погоджується. Минає кілька днів, усе залишається, як і раніше. Нічого не зміни¬лося. Кімната, як і раніше, залишається неприбраною.
Давайте поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, здавалося б, придатний для цього. Проте бажаного результату не отримав.
А як зробили б ви?
Виявляється, що в цій сім'ї за прибирання відпові¬дає мати. І, не залежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Їй це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчання дитини.
Перше, що потрібно зробити - це припинити прибирати кімнату сина зовсім, якщо він уже дорослий. Це - його кімната, і він повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кімнату. А особливо, коли з'являться дівчата.
Коли дитина ще не достатньо доросла, щоб відповідати за прибирання кімнати, важливо не поспішати й ви¬ділити окремий час для навчання охайності. Перш за все, батьки повинні бути охайними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь-де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина прибирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднести до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає.
Розкажіть близьким та знайомим, як вас порадувала ваша дитина. Важливо, щоб дитина це чула. Тоді їй захочеться радувати вас і надалі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже швидко знову стане неохайною. Важливо не зупинятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось, вона потребує заохочення. Дуже важливо радіти успіхам вашої дитини. Особливо це важливо робити, доки це не стане звичкою дитини.
Адже коли дитина зроби¬ла щось не так, вона дізнається про це одразу. А от коли все добре, чомусь ми це сприймаємо як належне. Отже, ми ніби закріплюємо тільки недоліки. І ще й як закріплюємо! Пам'ятаємо довго. Нагадуємо декілька разів.
Обов'язково згадуйте про те, коли дитина поводилася добре, при цьому не шантажуючи її цим. Просто констатуйте факт: «Як ти гарно миєш посуд!» Психологи вважають, що треба хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а й навіть і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом із вами почне помічати свої достоїнства.
Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці, хлопчик це чи дівчинка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти прибрати свою кімнату, приготувати їжу тощо.
Цікаво, що коли дитина зростає, ми вчимо її роботи по дому. А коли дитина ви¬ростає, чомусь постає питання - чия це справа - жіноча чи чоловіча. Чого б це? Хлопчики з великим задоволенням виконують хатню роботу й мамі допомагають, поки вони маленькі і не знають, що не - жіноча робота. А от виростають, і ми самі переконуємо і їх, і себе, що це не чоловіча справа. А може, все ж таки, це сімейна справа, спільна?
Дитина зростає. І ми помічаємо, що в якихось справах вона краща за інших, а в деяких - не дуже. Чи знає¬мо ми особливості своєї дитини? До чого вона здібна, а до чого - ні?
Чи помічали ви, як реагує ваша дитина, коли ви її критикуєте? У дитини одразу псується настрій. Вона ніби згасає. Після критики дитина ще менше хоче робити те, що ви від неї хотіли.
Згадайте, як ви самі сприймаєте критику, як ви реагуєте. Чи подобається вам те, що вам кажуть? І головне, чи хочеться вам стати кращим, коли ви почули критику? Навіть коли вона виявилася справедливою.
А тепер згадайте, як ви сприймаєте те, що вас хва¬лять. Я точно знаю, навіть тоді, коли похвала вам здається не дуже справедливою, вам хочеться бути такими, як про вас кажуть.
Придивіться до вашої дитини уважніше. Яка у вас дитина? Які в неї достоїнства, а які недоліки.
Згадайте, як ви зазвичай вибираєте речі. Ви придивляєтеся. Обдивляєтеся з усіх боків. Дивитеся дуже уважно. Потім ви торкаєтеся їх, ви досліджуєте їхні функціональні можливості.
Спробуйте таким чином подивитися на свою дитину. Придивіться до неї уважно. Побачте і зрозумійте, що їй вдається найкраще. Це саме ті якості, які відрізняють вашу дитину від інших, роблять її особливою, не схожою на інших, їх треба помічати, підтримувати, заохочувати, пишатися ними.
Крім того, у вашої дитини обов'язково є якості, що розвинені посередньо, вони нібито непомітні. Про них нічого сказати. Це якості, які потребують особливої уваги. Це - зона найближчого розвитку. За вашої підтримки ці якості теж можуть розвинутися. Навряд чи їх можна розвинути до рівня геніальності. Тому дуже важливо не перестаратися. Але ці розвинені особливості вашої дитини можуть стати її помічниками.
В кожної людини є якості, котрі не розвинуті чи яких практично немає. Так буває. Такі особливості є у вас самих. Такі особливості є й у вашої дитини. Є таке іспанське прислів'я: «Не проси груш у тополі».
Ви мріяли, що ваша дитина буде математиком. Тому що й ваш батько, і ви самі дуже любили математику. І професія у вас - програміст, яка базується на математичних здібностях. Коли народився син, ви вже точно знали, ким він буде. Пройшов час, і ви помічаєте, що математика йому дається найгірше. Натомість він багато читає. Захоплюється історією. Багато знає. Але ви не помічаєте його інтересів і досягнень. Вам соромно, що ваша дитина не здібна до математики. Ви критикуєте її за це. Іноді навіть називаєте «тупою». Ви не можете зрозуміти, як у такій сім’ї, як ваша, могла народитися така нездібна дитина.
Ви не бачите явного! Ваша дитина має здібності! Але вони відрізняються від тих, які ви «запланували». Скажіть, будь ласка, чи легко вам працювати за планом, який склав хтось інший?
Ваша дитина - це особлива людина, якої ще не було на світі й ніколи більше не буде. Ваша мета - познайомитися з нею. Коли ви зустрічаєтеся з новою людиною, ви починаєте поступово пізнавати її. Так і з дитиною.
Дайте собі час пізнати свою дитину. Ви знайдете багато цікавого, особливого і привабливого.
Підтримайте індивідуальні особливості вашої дитини - і ви будете пишатися нею.
Мама дванадцятирічного хлопця звернулася до психолога з проханням допомогти знайти здібності у її дитини. Вона казала, що його нічого не цікавить. Коли психолог почала працювати з хлопцем, виявилося, що він уже два роки мріє бути конструктором. Читає спеціальні журнали. Конструює особливий автомобіль. Психолог сказала про це мамі. У відповідь вона почула: «Так. Я про це знаю».
Тільки додаткова робота з психологом допомогла мамі побачити здібності свого сина й підтримати їх.
Інша мама розповідає психологу про те, як вона критикує сина: «Чому ти не лідер?!» - каже вона йому.
Давайте поміркуємо, - чому хлопчик — не лідер. Чому, до речі, він повинен бути лідером? Якщо в нього зовсім немає лідерських здібностей, і він - сором'язлива людина. Бути в центрі уваги для нього - мука. З іншого боку, поставте собі запитання: чи у вашій сім'ї прийнято проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність і хто має право це робити? Чи ваш син має право бути лідером у сім'ї? Чи прислухаєтеся ви до його думки? Чи дозволяєте керувати? Тільки за цих умов у дитини можуть розвинутися лідерські якості. Якщо при перших проявах ініціативності вона придушується, якщо право на ініціативу мають тільки дорослі, дитина ніколи не буде лідером.
Тепер давайте поговоримо про вади вашої дитини. Іноді буває так, що хлопчик недостатньо сміливий чи нетовариський, а дівчинка - недостатньо охайна чи неуважна до близьких. Як діяти?
Про неефективність критики ми вже казали. У цьому випадку вона теж мало
допоможе. Навпаки – вона може зашкодити. Дитина може насправді повірити, що
вона така. І тоді вам буде дуже важко переконати її в протилежному. Дитині
навіть може сподобатися бути неохайною: не треба прибирати в кімнаті, мити
посуд, робити зачіску, митися, прати і прасувати одяг. Навіщо? І так гарно. Вам це
здається дивним? Але це так. Особливо коли дитина підліткового віку, коли одна
з основних її рис - дух протиріччя.
Постає запитання, а що ж тоді робити?
Одного разу я міркувала про те, чому красиві жінки - красиві. І зрозуміла, що їм усі кажуть, що вони красиві і вони хочуть це почути ще. Їм дуже подобається, коли ними захоплюються.
Так і діти. їм дуже подобається, коли ми помічаємо те, що вони роблять. Спробуйте помітити, коли ваша неохайна дитина щось-таки зробила по дому, прибрала ліжко чи помила посуд. Скажіть їй про це. Замість традиційного: «Яка ти неохайна! У тебе завжди неприбрано, скажіть: «Як гарно ти сьогодні прибрала постіль! Як вона охайно виглядає. Удома одразу стало дуже затишно. Я так люблю, коли ти прибираєш постіль». Буде ще краще, якщо ви розкажете про це комусь із домашніх, щоб чула ваша дитина. Я запевняю вас, наступного дня вона буде прибирати і більшим задоволенням.
Увага! Не треба акцентувати увагу на безладі вдома, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Дитина, можливо, перевіряє вас. Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната. Не нагадуйте їй про те, що вона повинна зробити. Вона сама про все пам'ятає. Нехай відповідальність за прибирання буде на ній. І ви побачите, що поступово дитина почне це робити регулярно. Але не забувайте час від часу похвалити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють.
Якщо ваш хлопчик не дуже сміливий, не варто називати його боягузом. Це не додасть йому сміливості. Він тільки буде почуватися незахищеним і самотнім. Коли мати йде з ним увечері темною вулицею, вона може взяти його за руку і сказати, що коли він поруч, вона почувається більш захищеною. Повірте, йому буде легше. Він буде знати, що його хоробрість комусь потрібна.
Справді, чим можуть допомогти мама й тато, коли хлопчик і дівчинка дорослішають?
Мама й тато є рівними у праві виховувати дитину
Знаходьте час для вашої дитини. Мама й тато! Не відсторонюйтеся від дитини. Навіть якщо ваші особисті відносини не склалися і ви розлучилися, знайте, що дитина потребує уваги вас обох. Вона потребує і мате¬ринської, і батьківської любові та підтримки. Не забороняйте один одному бачитися з дитиною. Не висловлюйтеся погано один про одного. Дитина любить вас обох. Вирішувати, хто з вас кращий, - це жахливий внутрішній конфлікт для неї.
Кожний із вас може дати своє. Мати - емоційність, почуття, чутливість. Тато - впорядкованість, чіткі правила, вміння стримувати себе, підтримку, захист, упевненість, віру в успіх.
Виховуйте дитину разом! Поважайте рівність хлопчиків та дівчат і не забувайте про їхню відмінність!
Ну і ще одна стаття, яку можете підсунути почитати і вашим чоловікам ;-)
[spoiler=ВИХОВУЄМО ДИТИНУ РАЗОМ]Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємося в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою - дівчинку? Яку роль виконують батько та мати, виховуючи дитину? Для чого дитині батько, а для чого мати? Як ми повинні поводитися, щоб виховати гарну людину?
Кожна людина у своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми - пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося собою (жінкою чи чоловіком).
Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, по-різному виконуємо свої ролі? По-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях.
Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі й чоло¬вічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують жінок? Чи нормаль¬но це?
Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є; мати те, що вони хочуть; мріяти і здійснювати свої мрії.
Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дити¬на? Хлопчика чи дівчинку? За даними одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому?
В одній молодій сім’ї всі дев'ять місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки «він». Мріяв, як він буде виховувати сина. Але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: «Я не знаю, що тепер робити. Із сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію».
Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Тоді чому майже всі чекають на хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку, а з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільної мови.
Давайте спробуємо в цьому розібратися. Візьмемо за приклад ідеальну ситуацію. У сім'ї є й мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов'язки бере на себе мати, а які - батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічною роль батька?
Мати доглядає дитину, проводить із нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами - «любляча турботлива мама». Це все може робити й батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати дитину. І вони це роблять із задоволенням.
Яка ж тоді суто чоловіча роль? Може, це роль «захисника»? В наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І здається, що ми, жінки, й самі впораємося.
Виявляється, що - ні. Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати жодної з ролей. У нас немає часу й сил любити, тому що ми ще й захищаємо.
Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди - як упевненість, сила, опора, підтримка.
…………………………………………………………
Що ми дозволяємо дівчинці, а що ми дозволяємо хлопцеві?
Згадайте, як ви реагуєте, коли хлопчик починає плакату. Найчастіше ми кажемо: «Припини! Ти ж хлопчик. Хлопчики не плачуть!» А що ми кажемо, коли дівчинка починає кричати чи битися. Згадуєте? «Ти ж дівчинка! Хіба так можна?» І куди, на ваш погляд, дитині подіти свій гнів чи сльози? Адже вони є. Вони вже виникли.
Змалечку ми привчаємо хлопчика не виявляти свої слабкості. Кажемо: «Ти повинен бути сильним!» І це нормально. Чоловік пови¬нен бути сильним. Але потім ми скаржимося на бездушність наших синів. Можна сказати: «Я знаю, що ти сильний. Я вірю, що ти обов'язково вирішиш цю проблему. І я співчуваю тобі. Я знаю, що тобі зараз дуже важко. Чим я можу тобі допомогти?» Це дуже важливо робити.
Тоді хлопчик буде рости водночас і сильним, і чутливим. Він буде впевнений у собі та у своїх силах, з одно¬го боку. А з іншого, він буде знати, що може звернутися по допомогу, якщо йому буде важко.
Коли ми кажемо дівчинці: «Не гнівайся. Не бийся», - тим самим ми привчаємо її мовчати, коли її ображають, приховувати свої почуття, терпіти. Звичайно, не прийнято привчати дівчинку захищатися кулаками. Але, все ж таки, дуже важливо навчити її захищатися Дівчинка має право відчувати злість.
Давайте визнаємо, що дівчинка має право відчувати злість, навіть виражати її так само, як і хлопець. І навіть коли не вистачає слів, вона має право застосувати силу для захисту себе.
Ми не маємо на меті переконати вас у тому, що по¬трібно вчити дівчинку битися. Важливо вчити її й інших засобів захисту. Можна сказати їй: «Я бачу, що ти сердишся, і це нормально. Не треба битися одразу. Є інші способи захищати себе. Ти можеш сказати кривднику: «Мені не подобається, що ти мене ображаєш. Якщо ти будеш робити це надалі, я буду захищатися». Можна сказати також, що ви готові допомогти їй придумати разом, як потрібно було вчи¬нити в цьому чи подібному випадку. Так ви покажете дівчинці, що захищати себе - це добре. Тільки важливо вибрати придатну для цього форму.
А взагалі, чи замислювалися ви колись, яку людину ви хочете виховати? І що ви для цього робите?
Буває так, що мама й тато хочуть бачити свого хлопця сміливим та рішучим. А при цьому кожного дня мама все робить за сина, не дає жодного кроку ступити самому, каже: «Краще я сама все зроблю. В мене вийде швидше». Батько називає хлопця вайлуватим, нерішучим. Який результат? Дитина стає ще більш нерішучою та не¬впевненою у собі.
Батько запитує сина: «Чи багато це часу – 10 хвилин?» Син відповідає: «Небагато». Батько: «Чи можеш ти 10 хвилин кожного дня прибира¬ти свою кімнату?» Син на¬чебто погоджується. Минає кілька днів, усе залишається, як і раніше. Нічого не зміни¬лося. Кімната, як і раніше, залишається неприбраною.
Давайте поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, здавалося б, придатний для цього. Проте бажаного результату не отримав.
А як зробили б ви?
Виявляється, що в цій сім'ї за прибирання відпові¬дає мати. І, не залежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Їй це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчання дитини.
Перше, що потрібно зробити - це припинити прибирати кімнату сина зовсім, якщо він уже дорослий. Це - його кімната, і він повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кімнату. А особливо, коли з'являться дівчата.
Коли дитина ще не достатньо доросла, щоб відповідати за прибирання кімнати, важливо не поспішати й ви¬ділити окремий час для навчання охайності. Перш за все, батьки повинні бути охайними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь-де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина прибирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднести до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає.
Розкажіть близьким та знайомим, як вас порадувала ваша дитина. Важливо, щоб дитина це чула. Тоді їй захочеться радувати вас і надалі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже швидко знову стане неохайною. Важливо не зупинятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось, вона потребує заохочення. Дуже важливо радіти успіхам вашої дитини. Особливо це важливо робити, доки це не стане звичкою дитини.
Адже коли дитина зроби¬ла щось не так, вона дізнається про це одразу. А от коли все добре, чомусь ми це сприймаємо як належне. Отже, ми ніби закріплюємо тільки недоліки. І ще й як закріплюємо! Пам'ятаємо довго. Нагадуємо декілька разів.
Обов'язково згадуйте про те, коли дитина поводилася добре, при цьому не шантажуючи її цим. Просто констатуйте факт: «Як ти гарно миєш посуд!» Психологи вважають, що треба хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а й навіть і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом із вами почне помічати свої достоїнства.
Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці, хлопчик це чи дівчинка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти прибрати свою кімнату, приготувати їжу тощо.
Цікаво, що коли дитина зростає, ми вчимо її роботи по дому. А коли дитина ви¬ростає, чомусь постає питання - чия це справа - жіноча чи чоловіча. Чого б це? Хлопчики з великим задоволенням виконують хатню роботу й мамі допомагають, поки вони маленькі і не знають, що не - жіноча робота. А от виростають, і ми самі переконуємо і їх, і себе, що це не чоловіча справа. А може, все ж таки, це сімейна справа, спільна?
Дитина зростає. І ми помічаємо, що в якихось справах вона краща за інших, а в деяких - не дуже. Чи знає¬мо ми особливості своєї дитини? До чого вона здібна, а до чого - ні?
Чи помічали ви, як реагує ваша дитина, коли ви її критикуєте? У дитини одразу псується настрій. Вона ніби згасає. Після критики дитина ще менше хоче робити те, що ви від неї хотіли.
Згадайте, як ви самі сприймаєте критику, як ви реагуєте. Чи подобається вам те, що вам кажуть? І головне, чи хочеться вам стати кращим, коли ви почули критику? Навіть коли вона виявилася справедливою.
А тепер згадайте, як ви сприймаєте те, що вас хва¬лять. Я точно знаю, навіть тоді, коли похвала вам здається не дуже справедливою, вам хочеться бути такими, як про вас кажуть.
Придивіться до вашої дитини уважніше. Яка у вас дитина? Які в неї достоїнства, а які недоліки.
Згадайте, як ви зазвичай вибираєте речі. Ви придивляєтеся. Обдивляєтеся з усіх боків. Дивитеся дуже уважно. Потім ви торкаєтеся їх, ви досліджуєте їхні функціональні можливості.
Спробуйте таким чином подивитися на свою дитину. Придивіться до неї уважно. Побачте і зрозумійте, що їй вдається найкраще. Це саме ті якості, які відрізняють вашу дитину від інших, роблять її особливою, не схожою на інших, їх треба помічати, підтримувати, заохочувати, пишатися ними.
Крім того, у вашої дитини обов'язково є якості, що розвинені посередньо, вони нібито непомітні. Про них нічого сказати. Це якості, які потребують особливої уваги. Це - зона найближчого розвитку. За вашої підтримки ці якості теж можуть розвинутися. Навряд чи їх можна розвинути до рівня геніальності. Тому дуже важливо не перестаратися. Але ці розвинені особливості вашої дитини можуть стати її помічниками.
В кожної людини є якості, котрі не розвинуті чи яких практично немає. Так буває. Такі особливості є у вас самих. Такі особливості є й у вашої дитини. Є таке іспанське прислів'я: «Не проси груш у тополі».
Ви мріяли, що ваша дитина буде математиком. Тому що й ваш батько, і ви самі дуже любили математику. І професія у вас - програміст, яка базується на математичних здібностях. Коли народився син, ви вже точно знали, ким він буде. Пройшов час, і ви помічаєте, що математика йому дається найгірше. Натомість він багато читає. Захоплюється історією. Багато знає. Але ви не помічаєте його інтересів і досягнень. Вам соромно, що ваша дитина не здібна до математики. Ви критикуєте її за це. Іноді навіть називаєте «тупою». Ви не можете зрозуміти, як у такій сім’ї, як ваша, могла народитися така нездібна дитина.
Ви не бачите явного! Ваша дитина має здібності! Але вони відрізняються від тих, які ви «запланували». Скажіть, будь ласка, чи легко вам працювати за планом, який склав хтось інший?
Ваша дитина - це особлива людина, якої ще не було на світі й ніколи більше не буде. Ваша мета - познайомитися з нею. Коли ви зустрічаєтеся з новою людиною, ви починаєте поступово пізнавати її. Так і з дитиною.
Дайте собі час пізнати свою дитину. Ви знайдете багато цікавого, особливого і привабливого.
Підтримайте індивідуальні особливості вашої дитини - і ви будете пишатися нею.
Мама дванадцятирічного хлопця звернулася до психолога з проханням допомогти знайти здібності у її дитини. Вона казала, що його нічого не цікавить. Коли психолог почала працювати з хлопцем, виявилося, що він уже два роки мріє бути конструктором. Читає спеціальні журнали. Конструює особливий автомобіль. Психолог сказала про це мамі. У відповідь вона почула: «Так. Я про це знаю».
Тільки додаткова робота з психологом допомогла мамі побачити здібності свого сина й підтримати їх.
Інша мама розповідає психологу про те, як вона критикує сина: «Чому ти не лідер?!» - каже вона йому.
Давайте поміркуємо, - чому хлопчик — не лідер. Чому, до речі, він повинен бути лідером? Якщо в нього зовсім немає лідерських здібностей, і він - сором'язлива людина. Бути в центрі уваги для нього - мука. З іншого боку, поставте собі запитання: чи у вашій сім'ї прийнято проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність і хто має право це робити? Чи ваш син має право бути лідером у сім'ї? Чи прислухаєтеся ви до його думки? Чи дозволяєте керувати? Тільки за цих умов у дитини можуть розвинутися лідерські якості. Якщо при перших проявах ініціативності вона придушується, якщо право на ініціативу мають тільки дорослі, дитина ніколи не буде лідером.
Тепер давайте поговоримо про вади вашої дитини. Іноді буває так, що хлопчик недостатньо сміливий чи нетовариський, а дівчинка - недостатньо охайна чи неуважна до близьких. Як діяти?
Про неефективність критики ми вже казали. У цьому випадку вона теж мало
допоможе. Навпаки – вона може зашкодити. Дитина може насправді повірити, що
вона така. І тоді вам буде дуже важко переконати її в протилежному. Дитині
навіть може сподобатися бути неохайною: не треба прибирати в кімнаті, мити
посуд, робити зачіску, митися, прати і прасувати одяг. Навіщо? І так гарно. Вам це
здається дивним? Але це так. Особливо коли дитина підліткового віку, коли одна
з основних її рис - дух протиріччя.
Постає запитання, а що ж тоді робити?
Одного разу я міркувала про те, чому красиві жінки - красиві. І зрозуміла, що їм усі кажуть, що вони красиві і вони хочуть це почути ще. Їм дуже подобається, коли ними захоплюються.
Так і діти. їм дуже подобається, коли ми помічаємо те, що вони роблять. Спробуйте помітити, коли ваша неохайна дитина щось-таки зробила по дому, прибрала ліжко чи помила посуд. Скажіть їй про це. Замість традиційного: «Яка ти неохайна! У тебе завжди неприбрано, скажіть: «Як гарно ти сьогодні прибрала постіль! Як вона охайно виглядає. Удома одразу стало дуже затишно. Я так люблю, коли ти прибираєш постіль». Буде ще краще, якщо ви розкажете про це комусь із домашніх, щоб чула ваша дитина. Я запевняю вас, наступного дня вона буде прибирати і більшим задоволенням.
Увага! Не треба акцентувати увагу на безладі вдома, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Дитина, можливо, перевіряє вас. Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната. Не нагадуйте їй про те, що вона повинна зробити. Вона сама про все пам'ятає. Нехай відповідальність за прибирання буде на ній. І ви побачите, що поступово дитина почне це робити регулярно. Але не забувайте час від часу похвалити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють.
Якщо ваш хлопчик не дуже сміливий, не варто називати його боягузом. Це не додасть йому сміливості. Він тільки буде почуватися незахищеним і самотнім. Коли мати йде з ним увечері темною вулицею, вона може взяти його за руку і сказати, що коли він поруч, вона почувається більш захищеною. Повірте, йому буде легше. Він буде знати, що його хоробрість комусь потрібна.
Справді, чим можуть допомогти мама й тато, коли хлопчик і дівчинка дорослішають?
Мама й тато є рівними у праві виховувати дитину
Знаходьте час для вашої дитини. Мама й тато! Не відсторонюйтеся від дитини. Навіть якщо ваші особисті відносини не склалися і ви розлучилися, знайте, що дитина потребує уваги вас обох. Вона потребує і мате¬ринської, і батьківської любові та підтримки. Не забороняйте один одному бачитися з дитиною. Не висловлюйтеся погано один про одного. Дитина любить вас обох. Вирішувати, хто з вас кращий, - це жахливий внутрішній конфлікт для неї.
Кожний із вас може дати своє. Мати - емоційність, почуття, чутливість. Тато - впорядкованість, чіткі правила, вміння стримувати себе, підтримку, захист, упевненість, віру в успіх.
Виховуйте дитину разом! Поважайте рівність хлопчиків та дівчат і не забувайте про їхню відмінність![/spoiler]