"Витоки творчості - ..
У любові розкриваються творчі здібності тоді, коли дитина росте в атмосфері довіри і розуміння. Щоб діти творили, вони повинні бути щасливими, і наше завдання -. Зробити їх щасливими.
Але в першу чергу нам необхідно зрозуміти, як поліпшити власний душевний стан, як налаштуватися на творчість самим.
Тоді ми натхненні і краще розуміємо, як піклуватися про дітей.

У літаку завжди оголошують, що при надзвичайній ситуації спочатку потрібно самим надіти кисневу маску, а вже потім - на дитину. Так і в житті.
Ми повинні виховувати в першу чергу себе, тоді у дитини перед очима буде приклад. Щасливі батьки, яким не чужа творчість, створюють у будинку такий настрій, що і діти відчувають себе щасливими.
Тому нам необхідно знайти незвичайний і творчий підхід до пересічних і часом важких речей .

Якщо ми довіряємо дітям, підтримуємо їх уяву і допомагаємо їм слідувати за фантазіями, куди б вони не приводили, можливості дитини вирости оригінальною, творчою, самобутньою особистістю у багато разів збільшуються. І в цьому процесі куди більше дивного і цікавого, ніж в простому спостереженні за їх подорожжю.

Люди, яким у дитинстві дають можливість розкрити свої творчі здібності, залишаються творчими особистостями, і подорослішавши. Якщо ж дітей постійно контролювати і втручатися в їхні ігри, вони завжди будуть сумніватися у своїх вчинках

З нової книги "Художник є в кожному"

Кажуть, що для щастя треба небагато…
В яких категоріях ми вимірюємо слово „небагато”? Небагато сліз, печалі, відстані, розлуки, болю? Чи небагато посмішок, доторків, поцілунків, радості, кохання, слів? І чому саме „небагато”?
а мені треба щастя повного: щоб просто відчувати, що хтось тебе завершує, що чиєсь серце б’ється разом з твоїм в одному ритмі…
А щастя смакує його вустами, пахне його руками, блистить промінчиками його очей… Щастя сміється ямочками щік, щастя має дуже ніжні й теплі пальчики, щастя дуже запальне, і красиве-красиве…
Мало його чи багато – а мені хочеться ТАК…

Н.Морозова "Світло крізь листя"

:)
Михаил Жванецкий

Любовь (коротко)


Собрал короткое о любви.

Может высказывания пригодятся, а может любовь короткая.

Всегда неподалёку

М. Жванецкий
* * *

Клопчик. Птенчик. Козлик.

Листик. Кошечка.

Козочка.

Змеюка. Гадюка.

Золотце.

Счастье.

Звоночек.

Солнышко.

Моя радость.

Моё последнее увлечение.

Это всё – женщины.
* * *

И то, что они целуют вас, ничего не значит; и то, что они выходят за вас, ничего не значит. Всю жизнь будете думать, что она вас любит, и она вам будет это говорить, и не узнаете правды, и проживёте счастливо.
* * *

В Ялте, Сочи и других южных городах, как только стемнеет, в комнаты налетают мужики на свет лампы. И кружат, и сидят. Один-два крупных, три-четыре мелких. А дома у них жжёны, жжёны, жжёны…

* * *

Хорошенькую женщину надо подержать на морозе, подождать, пока она чуть присыплется снегом, потом внести в помещение и быстро целовать, пока она не оттаяла.

Они очень вкусны со снежком до своих сорока и до ваших пятидесяти.
* * *

Если б она крыла спиной к дверям, её три дня не было бы видно, а так, к сожалению, мы сошлись.
* *

В мужчине заложено чувство ритма. Только нужно ему разрешить.
* * *

Ради неё он построил подводную лодку, чтобы уплыть в Финляндию с ней.
И она опоздала на час к отходу, а он, ушёл точно по расписанию. Как она рыдала, бедная, глядя на перископ. А он сидел в рубке, принципиальный, сволочь.
Ей потом говорили: «Не жалей. С таким характером и там никто жить не сможет».
* * *

«Войдите в моё положение», – сказала она. И он вошёл в её положение, и ещё раз вошёл, и оставил её в её положении.
* * *

Я тебя настолько изучил.

Я один знаю, что поцеловать, чтобы ты замолчала, и на что нажать, чтобы ты начала говорить.
* * *

Зачем ты его ведёшь в кино?

Там зажжётся экран – и каждая лучше тебя.

Веди его в парк.
* * *

У мужчины в жизни две задачи, две великие проблемы: как соблазнить и как бросить.
Решив первую проблему, он тащит на себе всю жизнь в надежде бросить.
Надежда бросить никогда не оставляет мужчину.
Даже родив кучу детей и потеряв все перспективы, он лелеет эту единственную, светлую.
И наконец бросает.
Правда, трусливо.
Бросает так, чтобы бросаемый не догадался.
Он объясняется в любви, нежно целует, заботливо подносит, тщательно маскируя само бросание.
Бросаемый плачет от радости, бросающий плачет от сочувствия…
Это происходит так долго, что оба, к счастью, не доживают.
* * *

Свобода – это женщина.

Тюрьма – без женщины.

Власть – без женщины.

Старость – без женщины.

Болезнь – без женщины.

Свобода – это женщина.
* * *

Вот он снимет с тебя руку, и ты перестанешь так хорошо говорить, так проницательно смотреть.

Ты интересна, пока он держит руку на тебе.
* * *

Не можешь любить – сиди дружи!
* * *

Вино – как женщина. Только перебродив, оно приобретает настоящий вкус.
* * *

Женщину легче поменять, чем понять.
* * *

Кто женился на молодой, расплатился сполна: она его никогда не увидит молодым, он её никогда не увидит старой.
* * *

Чем мне нравятся «мини» – видишь будущее.
* * *

А вообще мой дамский цветник давно превратился в гербарий.
* * *

Любить – значит говорить с каждым пальчиком отдельно.
* * *

Я хочу вместо термометра вывесить Наташу за окно и смотреть среди ночи.

– Бр-р.

– Сколько?

– Градусов семь.

– Чёрт! Беру тёплое одеяло.
* * *

Она с собой несла три радости: приезд, пребывание и отъезд.
* * *

Лучшие женщины смотрят вам прямо в глаза, что бы вы с ними ни делали.
* * *

Хорошенькая журналистка пылко сказала:

– Я всем своим существом за многопартийность, я всем своим существом за демократию.

Присутствующим мужчинам это так понравилось, что они тут же стали подходить:

– А что вы сегодня вечером делаете?
* * *

Мы за что боремся всю жизнь? Чтобы придя ночью, улёгшись в постель, обняв жену, услышать: «Миша, ты?»

Історія Юлії Рубахи, котра зайняла друге місце у конкурсі "Як книжка змінила моє життя".

СЛОВО ТОРКНУЛОСЯ МОЄЇ ДУШІ

Це трапилось у 2005 або 2006 році. Пам’ятаю, коли вперше готувалася до відрядження
у місто Харків. Оскільки подорожувати далі, ніж Одеса та Київ у ці часи мені не доводилося, то
Харків здався справжнім “кінцем географії”. Практично, будучи зібраною у дорогу, так би мовити, “на валізах”, від знайомого я почула запитання: “Далеко їдеш? Коли в дорозі стане нудно, прочитай цю книжку. Дарую! До речі, там класні оповідання, є над чим подумати”. Поглянувши спершу на С. (знайомого), а потім на подарунок: Бруно Ферреро “Сорок казок у пустелі”, втішилася. Не так подарункові, як його розміру. Книжечка легко вміщалася в кишеню валізи і не займала багато місця.
Одна доба в потязі “Львів– Харків” – це справді нудно, особливо, коли сусіди по купе – мовчуни. І ось
– еврика, знайшлася “маленька” книжечка. Спершу “Сорок казок у пустелі” я сприйняла як пігулку від
нудьги, а вже на другому оповіданні до мене прийшло усвідомлення того, що до моїх рук потрапив справжній скарб. Після “Сорока казок у пустелі” на домашній книжковій полиці поступово з’являлися інші “братики” та“сестрички” зі сім’ї з назвою “Короткі історії для душі”. Але моя розповідь не про те...
Із сили-силенної оповідань Бруно Ферреро є одне – дуже особливе для моєї душі. Це повідання “Хмаринка і Дюна”. Пам’ятаю, що саме цю розповідь я не могла дочитати до кінця. Від простого, на перший погляд, діалогу Хмаринки з Дюною мені перехопило подих і виступили сльози. Це був момент, коли Слово торкнулося моєї душі й промовляло до серця. І та молитва, що супроводжувала розповідь: “Господи, зроби з мене свічку. Я витрачу самого себе, але зможу подарувати світло іншим”, ніби церковні дзвони, ще довго лунала у моїх думках.
Пізніше, через доволі короткий проміжок часу, я побачила виставу “Хмаринка і Дюна”. Головними
акторами у ній були діти з особливими потребами. Хтось скаже, випадково. Але те, що у людини – ви-падковість, для Бога – закономірність, яка має місце в Його планах для життя кожного. Скептикам хочу сказати, що в цей день споглядати виставу “Хмаринка і Дюна” мені довелося не зі залу й не з місця глядача, а зі самої сцени, стоячи за ширмою (і це не було випадково). Дивлячись на цих дітей, як вони світять, так – саме світять, а не виступають, стало соромно за саму себе. Людині, яка має все для щасливого життя, так мало цінувати дар життя, дар здоров’я, дар свободи... – це майже злочин. Ці діти не просто вміють любити, вони вміють ділитися своєю любов’ю.
Саме цього, – вміння ділитися любов’ю, не вистачало в моєму житті. Саме з цього дня я постановила для себе: проживати кожний наступний, дарований мені Господом день так, щоб не було соромно ні мені, ні Всевишньому, і щодня робити хоча б одне добре діло.
Зараз мене хтось може засудити. Сказати, що ділами рук людина спастися не зможе. Але я вірю в Бога і знаю, що моя віра без діл – мертва. Не завжди вдається прожити свій день так, як
хотілося і сподівалося, не завжди вдається творити добро й не завжди все виходить одразу, але я принаймні намагаюся. Не скажу, що людина може змі-нюватися раптово, наприклад, з буркуна в одну мить перетворитися в смішка. Інколи такі перетворення тривають роками, але я знаю, що світло від однієї запаленої свічки може освітити найчорнішу темряву, тому молюся і прошу: “Господи, зроби з мене свічку. Я витрачу саму себе, але зможу подарувати світло іншим”.

книга Шерон Дрейпер «Привіт, давай поговоримо».

Головна героїня – дівчинка Мелоді (саме від її імені ведеться мова), їй 12 років і у неї ДЦП.

Вона не може говорити і ходити, зате у неї фотографічна пам*ять: вона пам*ятає все, що коли-небудь чула або читала, а ще – вона сприймає звуки в кольорі. Оточуючі її люди навіть не здогадуються про її можливості, адже вона не може їм про це сказати…Лише тато і мама дівчинки знають, що їхня дочка – не розумово відстала дитина.

Допоможуть Мелоді сучасні технології: у неї з*являється електрична коляска і спеціальний комп*ютер, з допомогою якого вона вимовить перші в житті слова. Відразу ж з*ясовується, що дитина не просто може вчитись в звичайному класі – вона знає значно більше своїх ровесників і допомагає однокласникам здобути перемогу в інтелектуальній грі!

Історія Люби Стефанишин, котра зайнята перше місце у конкурсі "Як книжка змінила моє життя".

ЦІ СЛОВА ЗМІНИЛИ ЖИТТЯ ЦІЛОЇ НАШОЇ СІМ’Ї

Знову вечір… Щовечора я думаю про те, що приготувати завтра дітям їсти, адже вдень не буде часу. Зранку – зібрати старших до школи, потім встають молодші. Помити посуд, попрати, пошити чи виплести одяг, обробити город. Тож, думати доводиться ввечері. Що можна приготувати, коли є лишень картопля й мука? Виявляється – дуже багато! Це – картопля варена, печена, смажена, деруни, палюшки, пампухи, галушки, вареники, макарони, налисники та багато іншого. Якось викручуємось, адже чоловік ніде не може знайти роботу – як тільки дізнаються про те, що ми маємо п’ятьох дітей – відразу відмовляють, бо в той час держава зобов’язала працедавців виплачувати допомогу сім’ям із дітьми. Тож, ніхто не хотів брати такого клопоту. Чомусь у нас вважається, що багатодітними стають лише ненормальні, адже ніхто при здоровому глузді на таке не відважиться…
Та забувають про Бога! Так, розраховувати на власні сили – це було б зухвальством! Але з нами Бог і надія – лише на Нього! Скільки ми думали над виходом з важкої ситуації – наче головою об стіну… Часи для всіх важкі, а для нас – тим більше. Духівник міг порадити нам хіба що молитву. І ми взялися до цієї справи серйозно – молилися все, що знали – по декілька
дев’ятниць паралельно, закінчували одні – починали інші. А також акафісти, вервиці та інші молитви.

І, звичайно ж, не сиділи, склавши руки. Відповідь на наше питання: “Як вижити?” ми шукали всюди. На щастя, в ті часи почали випускати багато різної літератури. І ось в одній книзі я прочитала приблизно таке: “Деякий час ми просимо щось у Господа. Буває, що відразу цього не отримуємо. З часом ми вже перестаємо очікувати те, що просили. Але Господь про нас не забуває. І коли ми зустрічаємось із чимось новим для себе, не поспішаймо відкидати це – можливо, це саме те, що ми просили. Перевірмо цю інформацію, спробуймо зробити хоч якийсь крок, щоб пізнати – наше це чи ні”.

Ці слова змінили життя цілої нашої сім’ї. Ми шукали різну роботу, яку ми, на нашу думку, могли б виконувати. Та те, що нам приготував Господь, перевершило всі наші сподівання! Коли нам із чоловіком запропонували виконати деяку роботу, ми й не думали, що з цього щось вийде – настільки несподіваною була пропозиція! Та, керуючись словами з книжки, ми подумали: “А може це наше?” – і спробували.
Хоч були розчарування, ми робили крок за кроком, кожного разу кажучи: “Зробимо ще цей один крок”.

І ось, мало-помалу, наше становище почало змінюватися. Поступово покращився наш матеріальний стан, ми влаштували власну майстерню, стали підприємцями, справи налагодились.
І хоч не завжди і не все буває гладко, я знаю одне – Бог завжди допоможе знайти вихід, лише не потрібно бути глухим на Його слова. Адже, як каже Біблія, “Бог є Слово”. Через слово Господь керує світом. Бог промовляє до людини через будь-яке слово – почуте чи прочитане. Тому тепер, коли в мене виникають якісь питання, я молюсь і шукаю відповіді в книгах– Біблії (зокрема, книзі Сираха) чи інших, які Бог посилає. І вже багато разів вони мене рятували в сумнівах, неспокоях, до-помагали у вирішенні проблем. Особливо мені сподобалися книги видавництва “Свічадо” зі серії “Пізнай
себе” (я маю їх майже всі) та сімейні – про подружжя, виховання дітей. Це дуже цінна література, шкода, що її не було в ті часи.

Колись у дитинстві нам казали: “Книга вчить, як на світі жить”. І це справді так. У книгах зібраний досвід усього людства. Ніхто, навіть найбільш розвинений інтелектуал, не зрівняється з бібліотекою. Тому книга – мій найкращий друг, мій постійний супутник життя!

конспект 1 раздела аудио - книги на английском языке доктора Клариссы Пинколы Эстес "Как любить женщину":

1. Выбирайте человека так, словно вы слепы. Закройте глаза и почувствуйте, что вы думаете об этом человеке. О его доброте, верности, проницательности, преданности, о его способности позаботиться о вас и позаботиться о себе самом, как о независимом существе. Хотя особенности нашей культуры влияют на многое и то что мы видим нашим внешним взглядом очень важно, гораздо важнее то, что мы видим и воспринимаем нашим внутренним взором, когда наши глаза закрыты.

2. Существует одно главное различие между человеком, который способен стать партнёром для долгих отношений и тем, кто способен быть партнёром только на короткий срок. И эта отличительная черта - способность учиться. Существует испанское высказывание о том, что "тот, кто не способен обучаться - самый нетерпимый". Тот, кто не способен обучаться новому взгляду на вещи, кто не способен видеть привычное в новом свете, кто не является любопытным по отношению к миру и к тому, как он устроен, к тому как устроены люди, очень часто закрывается и говорит "нет, всё может быть только так или так". Для долгосрочных отношений лучше всего выбирать того, кто способен быть открытым. Не всегда открытым, конечно. Но с тем кто может и открыться и закрыться, снова открыться и закрыться, постепенно обучаясь и развиваясь.

3. Выбирайте того, кто хочет быть таким же как вы: одновременно и сильным и чувствительным (нежным). Качества, которые иногда характерны женщинам - это сила и хрупкость. Сила, которой обладает дерево. Его может ударять сильный ветер, но из-за своей гибкости оно будет двигаться вместе с ветром. Если оно не будет гнуться, то оно сломается. Под чувствительностью подразумевается способность быть живым и воспринимать то, что происходит вокруг. Некоторым людям нужно немного с этим помочь. Но чаще всего, в уме или даже где- то в глубине души - люди уже являются такими - пробуждёнными и живыми, просто у них сложности с тем, чтобы это выразить. И поэтому снова так важен пункт два - способность обучаться. Можно обладать огромным потенциалом для того, чтобы быть и добрым и любящим и верным и вообще быть лучшим любовником когда -либо известным человечеству, но если не обучаться и не развивать этот потенциал, то ничего и не будет.

4. Выбирайте того, кто показывает что ему больно, если вы причинили ему боль. И также наоборот. Выбирайте того, кто причинив боль вам, тоже видит вашу боль и сожалеет об этом. Это очень важно. Существует много способов, которыми люди выражают свою боль - кто-то уходит в себя при малейшей проблеме. Особенно экстравертов очень раздражает когда их партнёр замыкается в себе, но нужно понимать, что это просто способ выражения боли и пока человек готов что- то делать и постепенно выходить из этого состояния в какие то разумные сроки - то всё будет в порядке. То, что по -настоящему должно вызывать беспокойство -это отсутствие реакции, если вы поступили недобро или как то неправильно по отношению к партнёру. Это обозначает, что или что то не в порядке с функциями чувств у этого человека или то, что он уже отказался от вас и поставил крест на ваших отношениях и что он больше не позволит себе быть живым и настоящим в вашем присутствии. Из - за того, что многие из нас проходят через разные отношения до того как мы найдём того, с кем хочется быть до конца жизни - многие из нас уже травмированы предыдущими отношениями, которые начинаются с высоких ожиданий и заканчиваются разочарованиями. Так что очень высока вероятность встретить того, кто уже травмирован предыдущим негативным опытом отношений в той или иной степени. И из-за этого так важна способность показывать свою боль и способность чувствовать чужую боль. В природе отношений не обойтись без периодов, когда люди создают напряжение или даже ранят друг друга. Этого невозможно полностью избежать. Но это не должно быть постоянными ударами по одному и тому же больному месту снова и снова. В предыдущих отношениях люди иногда накапливают много злости, у которой не было возможности проявиться и иногда их потребность ранить или причинить боль новому партнёру может быть повышенной. Но они должны быть способны остановить себя, когда видят что это причиняет боль другому человеку.

5. Выбирайте того, кто обладает собственной внутренней жизнью. Не важно что это -резьба по дереву, гербарии, писательство, религия, медитация или что -то, что они любят делать. Выбирайте тех, кто идёт собственным путём и воспринимает вас, как партнёра и попутчика в этом путешествии. Эти люди обладают способностью соединяться с другими, но при этом оставаться отдельными и это очень важное качество. Отношения обладают собственными циклами и ритмами и в отношениях есть время, когда необходимо соединяться с другим в одно целое, и есть время когда необходимо быть далеко друг от друга, при этом связь, которая существует между вами может растягиваться во времени и на любые расстояния, но она не должна полностью разрушаться. Такие отношения - подходящие. Отношения же, в которых связь распадается при любом случае или в которых не бывает соединения и совпадения ритмов - это не то, к чему нужно стремиться.

6. Выбирайте того, кто разделяет ваши увлечения. Отношения для создания общих воспоминаний. Это как сберегательный счёт. Вы делаете что -то вместе, это сохраняется в вашей памяти и становится клеем, который соединяет вас. Вы вытаскиваете эти воспоминания для того, чтобы вспомнить счастливые моменты. И если нет таких приятных воспоминаний - то будет очень сложно вместе пережить трудные времена. Конечно же любые отношения строятся на взаимной поддержке, но при этом каждый всё равно решает собственные задачи в своём мире, поэтому так необходимо иметь какие то очень простые общие занятия и это должно быть нечто большее, чем совместная чистка зубов по утрам.

7. Выбирайте того, кто разделяет ваши ценности. В том что касается детей, количества членов семьи, гендерных ролей, денег, религии и тд и тп. Как вы понимаете - это в идеальном случае. В реальности навряд ли люди могут полностью совпадать по абсолютно всем пунктам. Не всегда и не во всём и уж точно не в самом начале отношений. Но всегда можно видеть в каком направлении развиваются отношения. Общие ценности позволяют снизить напряжение, которое возникает в ходе развития отношений. И вопросы общих ценностей желательно обсуждать до того, как вступать в долгосрочные отношения. Хотя нам конечно хочется волшебных эмоций от отношений, наполненных романтикой и эротизмом, мы должны подходить к ним ещё и прагматично.С прагматичным подходом гораздо проще пережить сложные моменты.

8. Выбирайте того, кто способен сочувствовать. Того, кто хочет и может слушать. Того, кто готов в равной степени потратить на вас своё время. Особенно если вы легко возбудимый человек, а ваш партнёр не настолько возбудим как вы, то постепенно вам передастся его спокойный ритм, и вам это пойдёт на пользу. Точно также и наоборот расслабленный партнёр при взаимодействии с более быстрым также будет в некоторых моментах ускоряться и это приведёт к общей гармонии и установлению ритму, между двоими. По наблюдениям автора этот ритм внутри пары выравнивается примерно после 9 лет совместной жизни. На всё требуется время.

9. Выбирайте того, кто может смеяться над собой. Ценность заключается не только в том, чтобы партнёр мог смеяться над собой. Но и в том, чтобы вы могли сами посмеяться над собой или над какой -то шуткой даже в момент самого разгорячённого спора во время конфликта. Важность здесь заключается во взаимодействии и в том, как именно вы себя чувствуете рядом с человеком даже во время ссоры. Быть способным посмеяться над собой в такой момент - это настоящий дар. Но даже, если например ваш партнёр не очень то любит шутить, то обратите внимание на то насколько он способен остановить жаркий спор в самый трудный момент. Это требует практики, потому что в каждом из нас есть что-то такое, что в момент спора стремится свести все отношения на нет и нужно уметь этому противостоять. Это очень важный навык. И хорошо, если ваш партнёр этим качеством обладает. Если нет - то возвращаемся к пункту 2 (способность учиться). И вы сами должны тоже обладать способностью остановить себя в самый жаркий момент спора, извиниться или сказать себе "ну ладно, предположим я была не права, но извинюсь попозже, когда успокоюсь". Вы сами тоже должны это уметь.

10. Способность "обмётывать" некоторые недостатки и характеристики. Те качества (мелкие недостатки), которые когда то нас привлекли в партнёре, позже станут для нас же самыми раздражающими. Вспоминая первый брак доктор Эстес рассказывает о том, что у её бывшего мужа была привычка греметь мелочью в кармане, которая ей казалась просто очаровательной, но спустя два года эта же привычка потеряла всё очарование и стала ассоциироваться с колокольчиком на шее у коровы В общем знайте заранее с чем вы сможете смириться, а с чем нет. И не позволяйте соблазнить себя мысли о том, что то что кажется раздражающим для окружающих на самом деле мило только потому что ОН или Она имеют эту привычку. Если это какая- то грандиозная раздражающая привычка или серьёзный недостаток, то не стоит обольщаться - это никогда не станет милым. Например, абсолютно невыносимыми для любых отношений будь то брак или партнёрства в бизнесе являются алкоголизм, злоупотребление наркотиками, азартные игры, нелегальная деятельность и всё то, что уводит человека от него самого, от жизни его души. Человек, который не способен говорить правду, раскаиваться, человек, который не может признать свою ошибку и вместо этого пытается её замаскировать каким- то очень хитрым способом или скрыть - ставит отношения на очень зыбкую почву.

11. Вы должны не просто любить друг друга, но и быть друзьями. Это проявляется в том, хотите ли вы делать для своего партнёра, то что делаете для своего друга - то есть хотите ли вы сидеть и слушать его, готовы ли вы разговаривать о том, о чём он хочет поговорить, делать то, что он хочет делать. Это не обозначает, что вы должны удовлетворять абсолютно все его требования и потребности. Конечно не должны. Но на регулярной основе и в той или иной степени - да, обязательно. И когда вы думаете о том, что вы готовы делать для своих друзей и насколько вы готовы это делать для любимого человека - то это многое проясняет.

12. Пожалуй, самое важное качество, которое логично вытекает из предыдущих. Убедитесь в том, что тот кого вы выбрали - делает вашу жизнь больше, а не меньше (лучше, а не хуже). Это скажет вам обо всём, что вы должны знать.

Існують п'ять важливих принципів позитивного виховання, які допоможуть дітям знайти в собі сили для подолання життєвих труднощів і повною мірою розвинути внутрішній потенціал:

1. Відрізнятися від інших - нормально.

2. Робити помилки - нормально.

3. Виявляти негативні емоції - нормально

4. Хотіти більшого - нормально.

5. Висловлювати свою незгоду - нормально, але пам'ятай, що мама і тато - головні.

Давайте розглянемо кожен з них детальніше.


1. Відрізнятися від інших - нормально


Кожна дитина неповторна. У кожного є особливі таланти, проблеми і потреби. Завдання батьків розпізнати ці особливі потреби і задовольнити їх. Крім того, у кожної дитини, незалежно від статі, є потреби, пов'язані з його особистими проблемами і талантами.

Діти також розрізняються в тому, як вони навчаються, і батькам важливо усвідомлювати ці відмінності, щоб не засмучуватися даремно, порівнюючи своїх дітей з іншими. За типом засвоєння знань діти діляться на три категорії:

бігуни,
ходоки
і стрибуни.

Бігуни навчаються дуже швидко. Ходоки навчаються рівно, їхні успіхи нескладно помітити з боку. І нарешті, існують стрибуни. їх виховувати найважче. Створюється враження, ніби ці діти взагалі не навчаються і не домагаються жодних успіхів, але потім в один прекрасний день вони здійснюють стрибок і знаходять знання і навички разом. Вони - як пізні квіти. Навчання займає у них більше часу.

Батькам потрібно навчитися по-різному проявляти свою любов по відношенню до хлопчиків і до дівчаток. Наприклад, дівчаткам потрібно більше турботи, але, якщо проявляти занадто багато турботи по відношенню до хлопця, йому буде здаватися, що ви йому не довіряєте. Хлопчику потрібно більше довіри, але, якщо проявляти занадто багато довіри по відношенню до дівчинки, їй може здатися, ніби про неї не надто піклуються.

Батьки через незнання зазвичай дають дівчаткам те, що необхідно хлопчикам, а матері схильні оточувати хлопчиків турботою, яка необхідна дівчаткам. Усвідомивши, що дівчатка і хлопчики мають різні потреби, батьки можуть задовольняти їх більш повно. Крім того, у них залишається менше причин для суперечок з приводу методів виховання. Татии з Марса, мами з Венери.

За книгою Джона Грея "Діти з небес"

ЯК ПОЗБУТИСЯ НЕГАТИВНИХ ЗРАЗКІВ ПОВЕДІНКИ У ГНІВІ (Генрі Чепмен)
Я можу запропонувати кілька послідовних кроків, які допоможуть вам позбутися негативних зразків поведінки і набути натомість звички керувати гнівом з позицій любови.

1. Визнайте правду

Насамперед, треба визнати правду. Ми нічого не змінимо, поки не визнаємо, що йдемо у хибному напрямку. Визнайте це перед собою, перед Богом і перед членами своєї сім'ї. Скажіть: «Я не керував своїм гнівом так, як треба. Я часто втрачав контроль над собою. Я говорив не ті слова і робив не ті вчинки. У них не було ні добра, ні любови; вони лишень завдавали шкоди. Тепер же я, з Божою поміччю, хочу змінитися». Не вагайтеся залучити до цього процесу Бога. Вам неминуче знадобиться і Його допомога.

Запишіть наведені слова на аркуші. Втім, якщо вам хочеться висловити свої почуття власними словами, сміливо можете їх змінити. Тоді вголос прочитайте написане і визнайте прикру правду: «Я не керував своїм гнівом так, як треба». Визнайте це перед Богом і пообіцяйте виправитися. Потому якось увечері, коли вся сім'я збереться разом, оголосіть усім, що маєте дещо сказати, а тоді візьміть свій аркуш і прочитайте те, що на ньому написано. Скажіть, що визнали це перед собою, визнали перед Богом, а тепер визнаєте і перед ними. Зізнайтеся, що щиро хочете змінитися. Можна сказати приблизно так: «Я маю намір попрацювати над цим протягом кількох наступних тижнів. Проте якщо я знову розсерджуся, розмовляючи з кимось із вас, то ви неабияк мені допоможете, якщо заткнете собі пальцями вуха, вийдете з кімнати і, наприклад, трохи прогуляєтеся по подвір'ю. Запевняю вас: коли ви повернетеся, я вже опаную себе, і ви не почуєте від мене жодного різкого слова. Натомість я попрошу у вас пробачення і ми продовжимо розмову. Можливо, це потребуватиме трохи часу, але, з Божою поміччю, я змінюся». Якщо вам вистачить духу зробити таку смиренну заяву, то ви на шляху до позитивних змін.

2. Виробіть стратегію

Тепер ви готові до другого кроку: вироблення ефективної стратегії для подолання негативних зразків поведінки. Ви визнали перед собою, що іноді в минулому вдавалися до неприпустимих дій. Як же позбутися схильности до такої негативної поведінки? Один підхід вже запропоновано: попросити дружину чи чоловіка та дітей просто виходити з кімнати, коли ви почнете втрачати контроль над собою. У майбутньому щоразу, коли це траплятиметься, вам наче нагадуватимуть про те, що потрібно визнати: ви помилялися. Назагал у визнанні власних помилок є певна міра смирення. Саме це визнання спонукає нас змінити надалі свою поведінку. Але що ж робити для того, аби погасити у собі гнів ще перед тим, як він вирветься назовні?

Послухайте історію Рауля. Підчас однієї конференції з питань подружнього життя, яка відбувалася у Споукені, він розповів мені про свою боротьбу з гнівом і зізнався, що часто «зривається і говорить неприємні речі» дружині й дітям. Я дав йому кілька практичних порад щодо того, як «зупинити потік» сердитих слів і змінити свій гнів у позитивний спосіб. Через два роки я знов зустрів Рауля на іншому семінарі з питань подружнього життя, цим разом у Сієтлі. Він сказав: «Докторе Чепмене, не знаю, чи ви мене пам'ятаєте, але ми вже зустрічалися раніше у Споукені, і я розповідав вам про те, як намагаюся боротися з гнівом. Я просто хочу сказати, що ваші пропозиції спрацювали тоді і спрацьовують ще й сьогодні».

«Розкажіть мені про це», - попросив я.

«Пригадуєте, ви порадили мені спершу лічити до ста, а тоді вже щось говорити? Я так і робив, - розпочав він. - Коли я відчував, що мене охоплює гнів, то починав рахувати і виходив прогулятися, як ви й радили. Я вголос рахував і гуляв - у дощ, у сніг, у спеку. Якби хтось мене почув, то напевне подумав би, що я з'їхав з глузду. А насправді в цьому було набагато більше глузду, ніж у багатьох речах, які я робив до того часу... ото було справжнє безглуздя. Я просто руйнував свої взаємини з дружиною і з дітьми. Прогулюючись і рахуючи, я мав час заспокоїтись і перевести свій гнів у більш позитивне русло».

Так Рауль знайшов спосіб позбутися поганої звички спересердя ображати інших. Цю звичку він замінив новою, значно позитивнішою. Втім, рахувати до ста необов'язково, є й інші ефективні способи. Один чоловік розповідав: «Коли я розгніваюся, то сідаю на велосипеда і тисну на педалі, аж доки не заспокоюсь. Іноді я намотую так кілька кілометрів». А якась пані повідала: «Коли я відчуваю, що ось-ось розсерджуся на свого чоловіка, то кажу йому: «Вибач, але мені треба до парку». Тоді сідаю за кермо, їду до парку і там гуляю або сиджу на лавці, доки не заспокоюся. Чоловік каже, що це значно краще, ніж те, що я робила колись».

Ось ще два способи, які використовували різні подружні пари. Слово Бренді: «Ми з чоловіком дійшли згоди: коли ми сердимося одне на одного, то беремо «тайм-авт» і хтось із нас виходить з кімнати. Протягом п'яти годин ми маємо повернутися до спірного питання, і якщо починаємо гніватися знову, то беремо другий «тайм-авт». Ми обоє вважаємо, що краще взяти «тайм-авт», аніж руйнувати наші взаємини образливими словами». А коли Бренда сердиться на інших членів сім'ї, то одразу ж береться поливати квіти. «У те літо, коли я почала так робити, я мало не потопила свої петунії, але краще вже так, ніж топити свою сім'ю у злих словах».

Всі ці люди знайшли для себе спосіб замінити викликану гнівом негативну поведінку заняттям, яке дає їм змогу охолонути.

3. Проаналізуйте свій гнів і розгляньте можливі варіанти подальшої поведінки

Третім кроком є аналіз гніву та розгляд можливих варіантів подальшої поведінки. Можливо, ви сердиті й після того, як порахуєте до 100 - чи навіть до 500 - проте ви вже вгамувалися цілком достатньо, аби поставити собі кілька запитань. «Чому я розгнівався? Що поганого зробив той, на кого я сердитий? Може, я суджу про його поведінку, не враховуючи всіх фактів? Чи дійсно мені відомо, що спонукувало його до цього? Що, власне, сталося: він справді неправильно повівся чи я виявив надмірну чутливість? Чи не забагато я від нього хочу?» (Іноді батьки сердяться на своїх дітей-підлітків тільки за те, що ті поводяться так, як і мають поводитися нормальні підлітки.)

Обміркувавши ситуацію, ви можете вирішити, що робити далі. Варіантів багато, та серед них тільки два пропонують позитивне вирішення проблеми гніву. Перший: погамувати гнів, усвідомивши, що його причини криються, ймовірно, не стільки у поведінці інших, скільки у вас самих. Ваш гнів, цілком можливо, можна пояснити однією з таких фраз: «Сьогодні я встав не з тієї ноги... Останнім часом я зазнав неабиякого стресу... Я погано спав минулої ночі... Я спалахую через всілякі дурниці... Все йшло не так, як мені хотілося...»

Якою б не була причина, визнайте, що у цьому випадку гнів - це ваша проблема, і вгамуйте його. Можете мовити вголос чи подумки: «Те, що я серджуся, доволі егоїстично з мого боку. Тому я маю погамувати свій гнів, бо для нього немає підстав. Ніхто не зробив мені нічого поганого; просто мене сьогодні легко роздратувати». Часом вельми корисно звернутися до Бога з молитвою на взірець такої: «Боже, я усвідомлюю, що не мав гніватися. Я думав тільки про себе і вимагав від членів моєї сім'ї надто багато. Прости мені. Я вгамую свій гнів. Допоможи мені ставитися до тих, хто мене оточує, з любов'ю. Амінь». Ви свідомо прийняли рішення погамувати гнів і зізналися у тому, що вважаєте своїми прорахунками.

З іншого боку, у вас можуть бути вагомі підстави сердитися. Припустимо, хтось із членів сім'ї повівся не так, як треба, і ви маєте повне право розгніватися. Ви порахували до 500, прогулялися, проаналізували причини свого гніву і дійшли висновку, що слід обговорити цю справу з винуватцем, бо просто проігнорувати її не випадає. Скоєно хибний вчинок, вам завдано болю; питання потрібно з'ясувати. Тож другий варіант позитивного вирішення проблеми полягає у її обговоренні з тим членом сім'ї, який, на вашу думку, завинив. Втім, перед тим, як розпочати розмову з чоловіком (дружиною) або сином чи донькою, треба добре подумати, як найкраще підійти до ситуації, що склалася.

У моїй книзі під назвою «Инший бік любови» є спеціяльна відривна картка, на якій подано такий зразок: «Я зараз, звісно, сердитий, але не хвилюйся, я на тебе не нападатиму. Проте мені таки знадобиться твоя допомога. Як ти гадаєш, ми можемо зараз поговорити?» Рекомендую почепити цю картку на холодильнику, і коли хтось із батьків буде готовий поговорити чи то з чоловіком (дружиною), чи з сином або донькою, то нехай візьме картку, стане перед тим, до кого звертається, і голосно прочитає написане. Так ви поясните, що справді сердиті, але не маєте наміру зриватися на крик і хочете все обговорити. Якщо ж розмову краще відкласти на потім, то визначте час для неї самі.

4. Залучіть члена сім'ї до розмови

Четвертий крок полягає, властиво, у залученні члена сім'ї до розмови. Треба викласти проблему, яка вас турбує, так, щоб її можна було обговорити. Можете видрукувати запропоновані застереження на окремій картці й справді почепити на холодильнику. Далі потрібно вдало підібрати момент для того, що узяти цю картку і прочитати те, що на ній написано. Якщо той, до кого ви хочете звернутися, саме дивиться по телевізору свою улюблену передачу чи футбольний матч, то навряд чи це добра нагода для розмови. Якщо, приміром, ваша дружина в цю хвилину готує вечерю чи чистить порохотягом килим, раджу вам трохи зачекати. Постарайтеся вибрати час, коли ви будете тільки удвох, а не у товаристві инших членів сім'ї. Це означає, що вам, можливо, доведеться годинку-другу почекати. Якщо ж ви наполягатимете: «Ми поговоримо про це саме тепер», то у такий спосіб закладаєте міну під розмову, ще її не розпочавши.

Коли вам, врешті-решт, здається, що настав відповідний момент, і ви перебуваєте у відповідному місці, рекомендую вам сказати щось на зразок таких слів: «Я хочу поділитися з тобою своїми почуттями, бо високо ціную наші взаємини. Певна річ, я міг неправильно зрозуміти чи потрактувати ситуацію. Та все ж я хотів би, аби ти знав, що я бачив і що відчував. Коли я скінчу, то волів би почути, що думаєш з цього приводу ти. Можливо, я чогось не зауважив, і мені потрібна твоя допомога, щоб усе добре зрозуміти».

Висловлюючи свої думки, будьте якомога конкретніші. Розкажіть, що чули, що бачили, як витлумачили почуте і побачене, що відчували і чому засмутилися. Обмежтесь тільки цим конкретним випадком і не згадуйте про подібні інциденти з минулого, бо инакше створюватиметься враження, наче ви маєте намір тільки висловити свій осуд співрозмовникові, який, звісно, захищатиметься, і таким чином ваша розмова невдовзі перетвориться на суперечку. Багато хто може визнати свою провину в певному конкретному випадку, але якщо у такій розмові згадати про цілу низку подібних ситуацій, то це може викликати зворотну реакцію.

Отже, поділившись зі співрозмовником своїми міркуваннями з приводу певного випадку, скажіть: «Ось що я про це думаю. І ще раз наголошую, що я міг щось пропустити чи не так щось потрактувати. А тепер розкажи мені, будь ласка, про своє бачення ситуації». Такі слова допоможуть вашому співрозмовникові бути з вами відвертим та чесним. Коли він розповідатиме, як бачить ситуацію зі свого боку, то варто утриматися від негативних оцінок. Якщо він каже: «Було так і так», а ви підстрибуєте і заперечуєте: «Е ні, було так», то це приготування радше до бою, ніж до мирного договору. Називаючи когось із членів сім'ї брехуном, ви пробуджуєте у нього сильні негативні емоції. Краще уважно вислухайте те, що він говорить. Щоб краще зрозуміти, використовуйте запитання на взірець: «То ти кажеш, що...?» Так ви спонукуватимете його далі ділитися з вами своїми думками і засвідчуватимете, що докладаєте зусиль, аби зрозуміти його позицію і почуття.

Якщо ж ви за жодних умов не можете погодитися з баченням ситуації, яке озвучив ваш співрозмовник, то можете сказати: «Здається, ми дивимося на це зовсім по-різному. Ну що ж, ми люди, а всі люди різні. Який урок можна зробити з цієї ситуації, щоб у майбутньому вона не повторилася?» Дуже ймовірно, що такий підхід приведе вас до позитивного рішення. Якщо ж ви наполягатимете, що ваше бачення правильне, а бачення вашого співрозмовника хибне, то... гаразд, ви перемогли, а він програв, проте рішення так і не досягнуто. Дистанція між вами як була, так і залишилася.

З іншого боку, якщо ви наполягатимете на тому, аби все ж знайти якесь рішення і набути завдяки цій ситуації певного позитивного досвіду, то переможцем виявитесь і ви, і ваш співрозмовник. Гнів вгамовано, результат позитивний.