А я дуууже сподіваюсь, що наша криза вже позаду :(): Бо як згадаю тих 4 місяці істерик, впертосі і ниття :crazy: Єдина втіха в такі періоди-пам'ятати, що це мине.

В нас такого немає,як в erinaceus,слава Богу.
А старша тепер любить розплакатися,як щось не так як вона хоче.Колись такого ніби не було.А тепер мушу пояснити,заспокоїти,проговорити про ситуацію.Не хочу,щоб вона думала,що мама злюка,то йде час на таке.Бувають різні моменти.

[b]erinaceus [/b] Тримайтеся, бо то дуже важко коли кожного дня ниє і все не по іхньому, але все одно з часом мусить таки перейти і вам стане на голову лекше. Мантра, впасти в нірвану, стати пофігісткою..ну однаково що робити лиш би вам було краще :rose: :rose: :rose:

У нас зараз теж важкий період. Ніби і істерик таких багато нема, але став дуже плаксивий і крикливий. Лиш щось йому не подобається, зразу в плач. В мене таке враження, що він кричить-хникає-скавулить цілими днями :dash: Елементарні речі, повсякденні дрібниці викликають купу негативу. То воду на вулицю не взяли, то машинку не може знайти, то зуби не хоче чистити і т.д. - зразу вередує. А впертий який! Увагу не завжди вдається переключити, компроміс знаходимо з великими труднощами. А ще й цілими днями разом, бо вже місяць в садок не ходить, і мене від себе нікуди не відпускає, то в мене вже реально нерви здають :cry:

У нас нещодавно закінчилась криза 3-х )))
я не одразу зрозуміла, і тихо молилась, щоб це було саме так.
Все почалось раптово, за 2 тижні до 3 років. Дитина в один момент, в звичній ситуації відреагувала не звично. Просто почала плакати, кричати, битись, залізла під стіл...це тривало десь 30хвилин. Я була в ШОЦІ, куди поділась моя дитина і хто це такий у тілі мого чада?. На добро, прийшла одна тьотя і якось невимушено нагадала мені,що в таких випадках потрібно просто говорити про всяке різне, щось та й її зацікавить більше ніж істерика.
З того часу почалось тотальне терпіння і щосекундне продумування слів і дій що відносяться до дитини. Старалась більше бавитись з дитиною і частіше казати,що люблю,обіймати і цілувати. Згодом все почало згладжуватись і "нерви" проявлялись рідше. Побічним ефектом було те, що дитина завжди хотіла бути зі мною, в магазин, в туалет, в іншу кімнату....
Це тривало пів року. В листопаді їй було вже 3,5 року. Ми поїхали у мандрівку в печеру "Атлантида" з 18 чоловік,вона добре знала лише мене і свого хресного, усі решта це були чоловіки і одна жінка, яких вона не знала. Потім додалось ще з десяток чужинців ;) 3-годинна мандрівка печерою, де її зазвичай тримав за руку гід а не мама. Вже ввечері, дитина казала мені, що за нею подивиться котрийсь дядя, а я можу йти в туалет,що знаходиться на дворі.
Згодом я почала помічати,що все, криза закінчилась, бо тепер їй не страшно відпустити маму і все що навколо теж не таке страшне і навпаки навколо багато цікавого.
Мантра [quote="taranjka"]мантра - все ТАК не буде :)[/quote] спрацьовує :yes:

[quote="TYulia"] Та хлопчача натура з гіперенергією просто вирує, лазяння по всіх стрьомах без краплі обережності.
Хочу від нього трохи більшої обдуманості своїх дій. Чи то я забагато вимагаю? Скільки часу треба щоб ми трохи ввійшли в якісь рамки?[/quote]

Аналогічно :crazy: Не маю з чим порівнювати, але якось мені здається, що дівчатка трохи спокійніші-адекватніші і з ними легше знайти спільну мову...

повторювати-повторювати-повторювати. бажано спокійно. поставити чіткі ні, де можна - зняти обмеження. чим більше ні дитина чує, тим менше їх сприймає. для заспокоєння мантра - все ТАК не буде :) дитина - це дитина, мало яка за перший раз запамятає що можна, а що не можна :) ну і завжди кортить порушити правило :hi:

TYulia, ,бачу ми ровесники, у нас все так само як ви пишете, вже не знаю як з тим боротись... :dash: Раніше ще хоч чогось боявся,можна було якось пояснити, а зараз куди б не пішли він веде себе як в себе дома, все перевертає, також все повторює за старшими хлопцями, особливо все, що вони говорять...

В нас певно криза 3 років чи що. Дуже не послушний, впертий. Зараз його чимось відволікти не так просто, як задумав щось, то буде істерити довго щоб то получити. І ще в нього зникли майже всі бар'єри (ще хіба шумні місця, вистави, концерти його трохи страшать чи що). Чи десь зайдемо в гості, чи в якись офіс, магазин, він лізе всюди, бере що хоче і практично не реагує на якісь зауваження мої чи навіть чужих дядів. Що з цим робити? З одного боку добре, що такий розкутий, але якісь рамки мають бути. Намагаюсь виховати в ньому правила "перше запитай мене чи можна то взяти чи зробити", але ж відповідь "не можна" йому ніколи не підходить і його ніяк не стримує.
Я вже зриваюсь, кричу, але все по барабану. Та хлопчача натура з гіперенергією просто вирує, лазяння по всіх стрьомах без краплі обережності. Якщо з якимись хлопчиками ( щось чуть старші попадаються), то спину нема, хоче все повторити з вторицею. Як хтось випадково впав, то він кілька раз показово бубухне на землю. Хочу від нього трохи більшої обдуманості своїх дій. Чи то я забагато вимагаю? Скільки часу треба щоб ми трохи ввійшли в якісь рамки?

З фейсбуку:
Дозвольте дітям бути дітьми!
Наше завдання, як дорослих, навчити маленьку людину не стримувати свої емоції, а допомогти цій енергії існувати, навчити використовувати її.
Створіть умови, в яких дитина зможе вихлюпнути свою енергію без шкоди для себе та інших людей:
- Підставте подушку під кулачки;
- Навчіть стукати ніжками по підлозі;
- Дайте лопнути повітряну кульку;
- Дозвольте видути весь гнів через пластикову трубочку у склянку з водою(дути можна, аж поки весь «гнів» не вийде);
- Ловіть сльозинки ложкою. Зазвичай плач миттєво переходить у сміх.
І головне, все це робити з ЛЮБОВ'Ю!
Сьогодні сама випробувала дути в трубочку у склянку і збирати сльози ложкою. Нам дуууже сподобалося. При чому я зрозуміла, що мені тре дути в ту склянку мінімум годину :hi: Щось останнім часом нєрвішкі пошалюють :sad: