Я напевне егоїстка..та тратити свій час емоції переживання на платонічне чи нерозділене кохання я б не стала... ну хоча зараз то ясно у мене сім' я ... а раніше я думала так само... всі мої випадки закоханості були взаємні) платонічне кохання мені здавалося то для поетів)) як Данте ... судьба мне эту встречу подарила в день всех святых ....с амором рядом шла та ....

Наскільки я розумію, платонічне кохання не тяжіє до фізичної близкості, натомість нерозділене - це +страждання від неможливості близкості з коханою людиною... А щодо зірок... не вважаю, що ті почуття можна назвати коханням. не важливо, чи платонічним чи нерозділеним чи ще яким... щоб любити людину, треба її перш пізнати... А зірок часто ставлять на п'єдестали і приписують їм ті якості, якими вони, як люди, не факт, що володіють. В любові не має місці сліпій ідеалізації, вона приймає людину такою, як вона є...

[b]Shalimar[/b]
а в тебе як абсалютна ,чи не абсолютна +платонічне?

не, я не понимаю, как так совмещается - абсолютная(?) любовь к мужу и платоническая (любовь!!??) еще к одному мужчине?? :?

Хммм. А чим платонічне кохання відрізняється від невзаємного кохання? Випадок Лесі не в щот. Просто, якшо кохання жінки є до якоїсь звізди, або до людини, котра навіть не здогадується про її кохання, то це ж саме настояще невзаємне нещасливе кохання. Чи я чогось не розумію?

[b]Liza[/b], перенось тему до Маленької хати і будеш тихенько розказувати, а ми - читати і розпитувати. ;-)

ех...
переминаюся з ноги на ногу і закусую губу...
[size=50](ніі, я не хочу в туалет, просто... як би то сказати... в мене є шо розповісти, а нема шо прочитати).[/size]

[b]Lesya[/b], дуже гарно написали! Я ніби роман прочитала... така вже в мене уява...
Не претендую на "ой, в мене то саме!", але напевне, щось подібне... :head: За певнеми виключеннями. На скільки я можу судити, цій особі до мене взагалі байдуже, а в чомусь (якщо не взагалі) вона ставиться до мене негативно... Ніколи ніяких відвертих розмов (та взагалі розмов) між нами не було.
Я дуже люблю свого чоловіка і буду любити далі, а платонічне кохання... ну є та і є... Як досвід, що збагачує моє життя. Досвід того, що можна любити, відчувати ревність, ніжність, турботу, біль та ще купу почуттів... не афішуючи цього джерелу почуттів. Не афішуючи нікому... Що якось треба тим почуттям давати раду, перетворювати в позитив для себе та близьких. Велика доля принади платонічного кохання в тому, що вона платонічне... ;-) А життя триває...

Я що, так всіх загрузила??? :D :D :D
Це не смертельно, я не вмираю. Пишіть щось... ;-)

:head: